Дата та місце народження: 3 жовтня 1966 р., с. Березина, Миколаївський район, Львівська область
ЗПТО: Новороздільський професійний ліцей (ПТУ №5 м. Новий Розділ)
Професія: Слюсар з контрольно-вимірювальних приладів і автоматики
Підрозділ: 24-й батальйон територіальної оборони “Айдар”
Посада: Стрілець-помічник гранатометника
Дата та місце загибелі: 13 серпня 2014 р., смт Новосвітлівка, Краснодонський район, Луганська область
Сімейний стан: залишились дружина, донька, син та брат Петро, який воює в АТО
Нагороди: Указом Президента України № 660/2014 від 21 серпня 2014 р., “за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі та незламність духу”, нагороджений орденом «За мужність» I ступеня (посмертно).
Указом № 9 від 19 вересня 2015 р. нагороджений відзнакою “Народний Герой України” (посмертно).
Нагороджений нагрудним знаком «За оборону Луганського аеропорту» (посмертно).
Андрій Марунчак народився у селі Березина, що на Львівщині. Після закінчення Березинської СЗШ навчався у Новороздільському СПТУ-5 за спеціальністю «слюсар по контрольно-вимірювальних приладах та автоматиці».
Після закінчення навчання у 1985 році, проходив службу в радянській армії, був радистом 1996-го окремого радіотехнічного батальйону ППО в Афганістані. Брав участь у війні в Афганістані, звідки повернувся з трьома пораненнями та контузією.
Термін його служби в Афганістані припав на 1985 – 1986 роки. Сержант, радист 1996-го окремого радіотехнічного батальйону ППО. Повернувся із трьома пораненнями та контузією, однак своїми спогадами про пережите ні з ким не ділився. Був представлений до нагороди, яку так і не отримав. Щоб дізнатися, яким бійцем був Андрій, вдалося розшукати його командира, який нині проживає у Фастові на Київщині. З його слів, Андрій був гарний солдат, надійний, справедливий і сміливий. Таким він був і в житті.
У 1989 році Андрій Марунчак вступив на історичний факультет Львівський державний університет ім. Івана Франка. Проте після першого курсу йому довелося залишити навчання, щоб піклуватися про сім’ю, оскільки він одружився. Андрій Марунчак з дружиною Оксаною виховували доньку та сина. Був головою Новороздільської спілки ветеранів Афганістану.
У рідному селі збудував хату, знайшов себе в будівництві. Нині по різних областях України є не один десяток осель, збудованих Андрієм і його братом Петром. Проте спокійне життя було не для Андрія. Не міг мовчати, коли зневажали людську гідність: брав участь у Помаранчевій революції, у Податковому майдані, захищав права «афганців» і чорнобильців. З першого до останнього дня був учасником Революції Гідності на Євромайдані, де отримав ще одну контузію. Після початку війни на Сході України разом із Петром подався до зони проведення АТО, став бійцем 8-ї «афганської» сотні 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар». Поїхали туди вчити 20-річних солдат-«дітей», як розумно воювати, щоб не було марних смертей. Рідним чоловіки сказали, що перебувають на заробітках в Золотоноші.
13 серпня 2014 року бійці «Айдару», серед яких були і брати Марунчаки, отримали завдання: звільнити від бойовиків село Новосвітлівку в Краснодонському районі. Щоб закріпитися на позиціях, «айдарівці» очікували на підкріплення з боку Краснодону, аж раптом почули гуркіт техніки, що наближалася з боку станиці Луганської. Андрій Марунчак, віддавши бронежилет та каску солдату строкової служби, що їх не мав, вирушив разом з товаришем на зустріч танкам. Втім виявилося, що це було не підкріплення, а російські танки Т-72, з яких по Андрію Марунчаку відкрили вогонь. Кулі потрапили у нижню частину тіла, перебивши ноги нашого бійця. Стікаючи кров’ю, Марунчак встиг вихопити гранату і кинути у російський танк.
Унаслідок вибуху в бойовій машині здетонували боєприпаси й Т-72 розірвало на шматки. А тим часом наш танкіст знешкодив інші танки противника. Техніка, що палала, заблокувала проїзд. Піхота сепаратистів була знищена, і решта ворожої бронетехніки дала задній хід. Якби не Андрій, той російський танк вистрелив би першим, і все могло б закінчитися для підрозділу набагато гірше.
Спогади хрещеника Андрія (сина брата Петра):
«Ніч, 13 серпня 2014 року, телефонний дзвінок. Дзвінок батька, який рідним, але гірким і тихим голосом повідомив: «Наш Андрій убитий».
Він загинув по-геройськи. Це була битва за Новосвітлівку. Стоячи уже на колінах, стікаючи кров’ю, прийнявши на свої груди кулеметну чергу, він дістав гранату та влучив нею прямо у ворожий танк, який здетонував та просто розірвався на шматки. Тим самим Андрій врятував життя понад вісімдесятьом своїм побратимам, в тому числі й мого тата. Цей героїчний вчинок назавжди буде просвічувати шлях у моєму житті. Мій батько залишився живим. Живим! Я вдячний Богові і долі! Та хресного уже не вернути…Коли поховали Андрія Марунчака, тато розказав мені їхню братську клятву: «Перед тим останнім боєм, у середу, підійшов до мене Андрій, як завжди, обійняв, поцілував по-братерськи. І каже: «Брате, поклянімося: якщо один з нас загине, то другий стане батьком 5 наших дітей». Андрій Марунчак був гарним сім’янином, любив своїх дітей, дружину та рідних, дбав про них, але понад усе для нього виявилася Україна. А пам’ять про Андрія Марунчака житиме не тільки у моєму серці, у нашій родині. Думаю пройдуть роки, але пам’ятник, школа, що носить ім’я Андрія Марунчака, будуть залишатися вічним спогадом, а не тільки словами».
16 серпня 2014 року поховали Андрія Марунчака у смт Розділ Миколаївського району Львівської області.
16 серпня 2015 року в селі Березина Жидачівського району Львівської області був освячений пам’ятний знак Андрієві Марунчаку.
Андрій Марунчак був на Майдані від першого і до останнього дня
