Артур Ярославович Гулик

 Дата і місце народження: 17липня 1983р., м.Борислав, Львівська область

ЗПТО: Підбузька філія Меденицького ПТУ-72 (Меденицький професійний ліцей)

Професія: Маляр, штукатур та плиточник

 Підрозділ: 2-й резервний батальйон, Північне ОТО НГУ

Посада:  Кулеметник  

Позивний: «Пітбуль»

Дата і місце загибелі: 26 червня 2014, с-ще Мирне, Слов’янський  район, Донецька область

 Нагороди: орден «За мужність» ІІІ ступеня ( 08.09.2014, посмертно), медаль ВГО “Країна” “За визволення Слов’янська” (посмертно)

Артур Гулик народився 17 липня 1983 році  у м. Лісосибірськ Красноярського краю РРФСР, він був старшою дитиною у родині, що переїхала до Сибіру з України.

1989 року батько загинув (внаслідок нападу злочинця по дорозі на роботу) і мати з малим Артуром та двома його молодшими сестричками повернулася на рідну Львівщину до м. Борислава.

Навчався в Бориславській середній школі №5.

Після закінчення дев’ятого класу продовжив навчання в Підбузька філія Меденицького ПТУ-72, де опанував професії маляра, штукатура та плиточника.

Захоплювався малюванням та спортом – чудово плавав, виконував складні вправи на гімнастичних снарядах, відвідував секцію футболу. З юності вів здоровий спосіб життя – не курив і не вживав спиртного.

Коли 2005 року померла мати, Артур був змушений не лише заробляти на прожиття собі, а й всіляко допомагати сестрам, за їхніми словами, «няньчив племінниць, морально і матеріально нас підтримував, був нашою опорою, другим батьком».

Працював будівельником у Трускавці, їздив на заробітки до Москви.

У грудні 2013 року, щойно у Києві почалися події Революції Гідності, Артур із товаришами поїхав до столиці, щоб відстоювати європейський вибір та гідне життя рідного народу. Часто телефонував рідним, кілька разів ненадовго приїжджав – і знову повертався на Євромайдан.

Активний учасник подій Революції Гідності, – перебував у складі 5-ї, а потім 2-ї сотні Самооборони Майдану. Був поранений під час останніх лютневих протистоянь – дістав заряд дробу й осколків в лице. Збирався їхати на лікування до Польщі, але почались бойові дії на сході, й Артур добровольцем пішов на фронт у складі сформованого з майданівців резервного батальйону Нацгвардії.

Солдат резерву, кулеметник 2-го відділення 2-го взводу 2-ї роти оперативного призначення,  2-го батальйону оперативного призначення (резервістів) військової частини 3027 Національної гвардії України (в подальшому на базі 1-го та 2-го резервних батальйонів було сформовано 1-й батальйон оперативного призначення НГУ імені Кульчицького).

З червня 2014 брав участь в антитерористичній операції, виконував завдання на блокпосту біля Слов’янська. Він виявив себе як умілий розвідник, відважний і самовідданий боєць, надійний товариш, з яким легко було розділяти і небезпеку бою, і труднощі польового побуту. А потім солдат резерву Гулик здійснив справжній подвиг: на очах у побратимів обстріляв з гранатомета ворожий танк – один із двох, які спробували після сильного мінометного обстрілу розчавити блокпост Нацгвардії під Слов’янськом, у районі селища Мирного.

26 червня 2014, в часі оголошеного «перемир’я», російські терористи здійснили масований, із застосуванням танків та мінометів, штурм блокпоста № 1, що був розташований на північно-західній околиці Слов’янська в районі водойми Рибгоспу, поблизу селища Мирне. Бойовики почали обстріл з боку дамби і дороги, після чого пішли на штурм. У перші хвилини бою було підбито два БТРа десантників 95-ї аеромобільної бригади. В підбитому БТР-80 загинув солдат Ігор Ващук.

Нацгвардійці Артур Гулик з товаришем Олександром намагались врятувати десантника, але він вже помер. Коли відходили від БТРа, поряд влучив снаряд. Артуру перебило судину під ключицею, побратими надали йому першу допомогу, але він втратив свідомість і помер у бліндажі за кілька годин.

Його товариш Олександр Кушнір згадував: «… Вчора загинув мій друг Гулик Артур … останні слова його – братка, зроби щось, я млію…» .

Труну із тілом Артура доправили до Києва, де він «попрощався» з Майданом. Ввечері 29 червня Герой повернувся до рідного міста. 

30 червня з добровольцем прощались у Бориславі, в місті було оголошено триденну жалобу. Артурові випала нелегка доля сироти. Але в останню путь 30-річного парубка проводжали натовпи людей, знайомих і незнайомих, спочатку на столичному майдані Незалежності, а потім у рідному Бориславі. Похований Герой на старому кладовищі Трускавця по вул. Дрогобицькій, біля церкви Покрови Пресвятої Богородиці, поряд із могилою матері. В Артура залишилися дві сестри та бабуся.

 8 вересня 2014 року — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). У 2014 році рішенням сесії Бориславської міської ради присвоєне звання «Почесний громадянин міста Борислава» (посмертно).

На місці 1-го блокпосту біля с-ща Мирне відкрито меморіальний знак на честь загиблих під час бою 26 червня 2014 року

29 січня 2015 у Бориславі на фасаді будівлі ЗОШ № 5 встановлено пам’ятну дошку загиблому Артуру Гулику, який вчився у цій школі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *