Віталій Миколайович Коцюба

Дата і місце народження: 7 червня 1982р., с. Вороблячин, Львівської області

ЗПТО: Рава-Руський професійний ліцей

Професія:  Столяр будівельний, тесляр

Дата і місце загибелі: 20 лютого 2014 р. м. Київ на Майдані Незалежності

Нагороди: Звання «Почесний громадянин Яворівського району» (посмертно), Звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (21 листопада 2014, посмертно), медаль «За жертовність і любов до України» (УПЦ КП, червень 2015  (посмертно)

Віталій Коцюба народився 7 червня 1982 р. у с. Вороблячин Яворівського району Львівської області. Навчався у місцевій школі.

У 1997 — 2000 pp. навчався у Рава-Руському професійно-техніч­ному училищі за спеціальністю «Столяр будівельний, тесляр».

Мешкав у місті Новояворівську Львівської області. Їздив на заробітки за кордон.

Почувши про вбивства майданівців, Віталій вирушив до Києва. З братом Миколою пробули на Майдані 10 днів. Коли вщухли перші протистояння, повернулись додому.

19 лютого 2014 p., дізнавшись про загострення ситуації, він із братом знову-їдуть туди. О 5-й годині ранку хлопці були вже у Києві. Віталій побіг вулицею  Інститутською   без щита і  зброї, бо йому сказали, що стріляють у хлопців. Снайпер влучив у нього. З поля бою витягли побратими. Врятувати життя не вдалося.

За словами очевидця, останніми словами пораненого Віталія були: «Біжіть, не відступайте. Слава Україні!». Після поранення Віталій жив ще 20 хвилин. Його разом із  сімома вбитими перенесли до Михайлівського собору. Там вартували, аби ніхто не міг забрати тіло та приховати злочин. Микола постійно був біля брата. Разом із хлопцями на Майдані перебував декан Немирівського деканату отець Василь Здебський, який супроводжував тіло Віталія до батьківського дому.

Героя Небесної Сотні Віталія Коцюбу поховали у братській могилі Воїнів-борців за волю України біля церкви Преображення Господнього у с. Вороблячин. До того часу могила була символічна і порожня.

4 жовтня 2015 р. у селі відкрито пам’ятник Герою. Його ім’я при­своєно місцевій школі, у якій він навчався.

Останні слова Віталія до матері: «Матусю, не плачте, а моліться». Це його заповіт не тільки своїй рідній матері, а всім матерям — моліться за своїх дітей, за їхнє майбутнє, за кращу долю України.

Герой Небесної Сотні Віталій Коцюба: «Мамо, не плачте, мамусю, моліться»