Олександр Яворський: “Всі ми тут рівні, адже воюємо за одну ідею – вільну Україну!”

Уродженець села Ільник, Олександр Яворський після закінчення школи навчався в Боринському ліцеї, служив в армії у м. Дрогобич.

Коли почалося заворушення на сході України, 18 березня 2014 року його покликали у райвійськкомат, де прослужив два місяці. 23 травня Олександра перевели у місто Яворів (24-у механізовану бригаду, батальйон матеріально-технічного забезпечення). Там пробув місяць.

«20 червня ми виїхали з Яворова колоною з 50 машин, – розповів Олександр. – В місті Луганськ нас розподілили по батальйонах. В моєму підрозділі всі хлопці із Західної України. Люди різного віку: як двадцятирічні, так і п’ятдесятирічні. Всі ми тут рівні, адже воюємо за одну ідею – вільну Україну!»

«Я розвожу боєприпаси по гарячих точках, зокрема в аеропорт, Новосвітлівку, Веселу Гору, Латугіно, Хрещувате. В аеропорту неодноразово попадав під обстріли, там вони по декілька разів на день. Місцевих воїнів уже багато місяців не пускають у відпустку, в принципі, як і нас. Я вже 60 днів в зоні АТО, а про відпустку нічого не чути.

На сході більшість хлопців наших, але я зустрічався з підрозділом «Новий Айдар», вони на передовій. Це добровольчий батальйон. Там люди різних національностей: і українці, і вірмени, і грузини. В моєму підрозділі є з Вовчого Олег Савка та Микола Бобурка з Карпатського. Вони теж водії. В нас більшість мобілізованих, але є і добровольці.

Я ніколи раніше не міг подумати, що побачу війну, та ще й в Україні. Але надіюся, що до нас, на захід, вона не дійде, бо це страшно. Тут гине дуже багато людей, конкретно скільки, сказати не можу. Я особисто не бачив загиблих, але перевозив поранених. В середині червня я вивозив їх з міст Челюскінець та Щастя. В когось була контузія, в когось обпечене все тіло, а хтось був поранений, але я не придивлявся, бо не було часу, на думці було лиш одне: їхати якнайшвидше, щоб врятувати цих людей.» – розповів учасник АТО.

«Звісно, страшно. Не бояться лише дурні. Назад дороги немає, треба комусь воювати. Я налаштований на перемогу, як і всі тут присутні. Не вистачає підтримки рідних, сумую за дружиною, дітьми, але, на щастя, є мобільний зв’язок, хоча його глушать. Можу зателефонувати додому зранку або вночі. Найбільше тут бракує миру, але я впевнений, що він настане.» – додає Олександр.

За даними Бойківщина, 6.09.2014