Христина Масюкова – дівчина-воїн

Христина Масюкова, дівчина-воїн, випускниця ВПУ№71 м.Кам’янка-Бузька Львівська область, Україна

21-річна Христина Масюкова на війні з початку 2017 року. Родом дівчина зі Львівської області. Служить в 24-й окремій механізованій бригаді імені короля Данила.

Це вже її 3 ротація, була в Попасній, Торецькому, Мар’їнці. Пішла по стопах свого батька військового.

Каже, в свідомості людей до сих пір існує думка, що жінкам не місце на війні: Поки жінка не доведе, що вона щось може, жоден чоловік не буде її поважати. Часто кажуть: “Та ти ж баба!”. Просто не вірять в те, що жінка здатна на рівних воювати. Наші захисниці всіляко розбивають ці стереотипи. Вони управляються з різною зброєю. Починають тебе всерйоз сприймати тільки тоді, коли ти береш в руки автомат і показуєш, що ти можеш його розібрати, зібрати, влучно стріляти з нього. Коли чоловік не може потрапити в мішень, а жінка з легкістю потрапляє точно в ціль, ось тоді вони вже починають поважати тебе, – каже Христина.

У 24-й окремій механізованій бригаді імені короля Данила дівчата проходять службу на різних спеціальностях, є і навідниці, снайперки, механіки. Фізіологія не особливо впливає при виконанні бойових завдань. Так, ти не можеш перенести щось важке. Але жінки довели, що вони вміють добре стріляти з різного виду зброї. І часто роблять це краще за чоловіків. Кращі снайпери, найчастіше, – дівчата.

На війні мої фізіологічні особливості мені навіть допомагають в чомусь. Я після 9 класу хотіла опустила в академію, але через свій маленький зріст не здала іспит з фізичної підготовки. А на війні, завдяки своєму росту, я навіть виграю в багатьох моментах. Я можу залізти туди, куди високі не можуть. Сховатися там, де це неможливо зробити людям з великим зростом. Так що, я вважаю, що мені з цим навіть пощастило в деяких моментах, – розповідає Христина Масюкова.

На фронті дуже багато жінок, які воюють не гірше, ніж чоловіки. А є й такі, що навіть краще. У нас є легендарні навідниці, професійні стрілки, – каже Володимир Литвин, командир відділення 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила.

Сім’я дівчини довго не знала про те, що Христина знаходиться на передовій. Вона намагалася вберегти їх від зайвих хвилювань: Я своїм рідним довго брехала, що я не на фронті, а в навчальній частині. Довгий час вони думали, що я на мирній території вчуся на зв’язкову. Знав тільки мій тато. Він дзвонив мені кожні 3 години, перевіряв, чи все зі мною добре.

У якийсь момент я вже не витримала і попросила його: “Тато, вистачить, одного дзвінка в день достатньо. Не хвилюйся. Якщо зі мною щось трапиться, тобі зателефонують, ти сам це знаєш”.

У мене по татовій лінії всі чоловіки були військовими. І я пішла по їх стопах. І для нього це було величезною гордістю, хоч він і сильно переживав за мене. До війни дівчина мріяла вступити до театрального училища. Але коли на нашу землю напали російські окупанти, плани змінилися. Вона зрозуміла, що потрібна тут, на фронті. І в свої 18 підписала контракт зі Збройними силами України: Я вирішила, що я зобов’язана якось допомогти своїй державі. Зробити хоч щось, що в моїх силах. Тому я пішла на війну. Мій контракт вже скоро закінчується. Але я хочу ще залишитися. Це буде залежати від керівництва, від того, які закони будуть приймати по відношенню до військовослужбовців. Мої батьки проти, щоб я продовжила контракт, вони онуків сильно хочуть.

Але я ще залишуся, поки у нас йде війна. Ще повоюємо!

© ІА “Інформ-UA”

У лютому у ВПУ №71 м. Кам’янка-Бузька відбулася зустріч з Христиною Масюковою.