Спогади Любов Філімонової про Дмитра Жукова

12.08.2015 р. виповнився рік з дня загибелі Жукова Дмитра Сергійовича. Так швидко минув цей рік… Такого самого сонячного серпневого ранку о 8.30 зателефонував мені друг дитинства з Дніпропетровська і повідомив болючу новину – Дитро загинув…. Кілька слів, емоції дорослого мужчини на другому кінці дроту…і…нерозуміння того, що це реальність… Я ще довго сиділа і дивилась на телефон… Газопровід (Газік),як ми його називали, наші будинки виходили в один двір, весела і дружня компанія, футбол, лови, козаки-розбійники, завше дружньо і разом і хлопці і дівчата. Дитинство…Спогади…Веселий мотузочок спогадів з років дитинства, школи, юності. І тут одна з ниточок обірвалась назавжди…

 Жуков Дмитро Сергійович народився 27.11.1978р. Проживав в м. Кам’янка –Бузька по вулиці Перемоги, 36. Закінчив Кам’янка – Бузьку ЗШО І-ІІІ ступенів №3. Першою вчителькою була Наталя Іванівна Курій, а класним керівником – Леся Іванівна Василишин. Після 9-го класу вступив у ВПУ №71 м.Кам’янка-Бузька а згодом в Сумське артилерійське училище, по закінченні вузу за розподілом знову повернувся в рідне місто, де ще 3 роки до розформування частини проходив службу в Кам’янка – Бузькій артилерійській бригаді, потім нове скерування в Тернопіль, де відслужив ще 2 роки. Одружений, в нього була чудова і надзвичайно любляча і сильна дружина Юля (познайомились в Сумах під час навчання), яка народила йому синочка Артема. Вона як справжня офіцерська дружина завше була поруч, всюди з ним, була надійним тилом і підтримкою!

 Я пам’ятаю, як колись всі хлопці нашого класу мріяли бути десантниками або прикордонниками. Слово десантник в них викликало повагу, гордість і незвичайний блиск в очах. Дмитро був не винятком! Напевне, мрії таки підсвідомо матеріалізуються, бо після двох артилерійських бригад попав в 25 Окрему Дніпропетровську повітряно-десантну бригаду (смт. Гвардійське Дніпропетровської обл.).

 Про Дмитра завше відгукувалися як про розумного і досвідченого офіцера, мужнього і стійкого, чудового командира, який своїм бійцям лейтенантом ще лейтенантом завше був і матір’ю, і батьком, таким він і залишився в їхній пам’яті

У званні майора, заступником командира 3-го повітряно-десантного батальйону з озброєння Дмитро пішов на фронт, позивний Дмитра був „Сирень”(Бузок). А вдома, кожного дня чекаючи хвилюючого дзвінка залишилась любляча сім’я!

 Минав час, Дмитро приїхав у відпустку, після якої мав можливість залишитись в частині. Та його побратими зостались там, під кулями, і він повернувся до них. 12.08.2014р. під містом Вуглегірськ Донецької області при виконанні бойового завдання загинув майор Жуков Дмитро Сергійович та п’ятеро бійців… За бойові заслуги нагороджений орденом „За мужність ІІІ ступеня” та орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно). Наказом МО України №668 від 05.11.2014р. йому присвоєно чергове військове звання „ПІДПОЛКОВНИК” (посмертно).

Дякуємо Тобі , Дмитре, за віддане життя там, на Сході, задля нашого мирного сну тут, в Кам’янці – Бузькій! Низький уклін до землі ! І ще – „ Герої, не вмирають! Вони вічно житимуть в наших серцях!

З повагою , Любов Філімонова (координатор волонтерської групи „Кам’янка – разом”)