Викладач ВПУ №71 м. Кам`янка-Бузька, ветеран праці, яка вчила чотирьох загиблих учнів, Конахович Зоряна Михайлівна:
“Горить свіча, і пам’яті сльоза додолу з неї каплями стікає, земля ридає, плачуть небеса, Героїв Україна пам’ятає”
Ці рядки, викарбувані на меморіальні дошці пам’яті Богдана Цікала, болем відгукуються в серцях рідних, друзів, бойових побратимів. Дмитро Жуков, Богдан Цікало, Сергій Грачов, Андрій Саксін, такі вони різні – за вдачею, вподобаннями, мріями, а всіх їх об’єднувала любов до України, готовність захищати її ціною власного життя. Найстаршому з них Андрію Саксіну ворожа куля обірвала життя в 40 під Іловайськом. Наймолодший, 24-річним, назавжди залишився Богдан Цікало.
Андрій Саксін виріс в с. Руда Сілецька в працьовитій селянській родині, тому і вибрав професію хлібороба. Вирізнявся серед однолітків добротою, внутрішнім теплом, ввічливістю, щирою посмішкою. Був уважним і поступливим.
Дмитро Жуков був сином військового, тому, закінчивши наше училище, продовжив навчання і став офіцером. Запам’ятався своїм веселим характером і водночас дисциплінованістю. В групі був старостою – доброю опорою майстра в/н і класного керівника. Одружився, став хорошим чоловіком і батьком.
Ще один з наших героїв – Сергій Грачов, життєрадісний, допитливий, правдолюб, завжди в колі друзів. Війна зробила його мужнім, хоробрим, тому він, не вагаючись, взяв у руки автомат і став на захист майбутнього своїх дітей. Сергій дуже змужнів, не кожен зміг у цьому бородані з колючим поглядом упізнати доброго, лагідного Сергія.
Життя Богдана Цікала обірвалось дуже рано, в 24 роки. Веселий, дотепний, добрий, готовий прийти на допомогу – таким будуть пам’ятати його всі, хто з ним навчався. А тепер він дивиться на нас з меморіальної дошки, його погляд пронизує і закликає нас пам’ятати, якою ціною дається нам наша свобода, єдність і незалежність”.