Спогади дружини Дмитра Жукова

Спогади дружини Юлії про Дмитра Жукова, випускника ВПУ №71 м. Кам`янка-Бузька

«В АТО Діма був з березня місяця. Спочатку стояли в Луганській області, потім їх перекинули до гори Карачун, наступними були бої за звільнення Слов’янська, потім Червоний Лиман, Краматорськ.

5 липня приїхав у відпустку, відпустили на 5 коротких днів і знову назад. Діма міг не їхати, міг залишитися в бригаді, але поїхав! Він справжній герой, як я його не вмовляла, які доводи не приводила, навіть благала, а він подзвонив і сказав: “Не плач, я обов’язково приїду, але пізніше з усіма, я своїх хлопців не кину …”

І знову потягнулися хвилини очікування. Зв’язок був поганий, спілкувалися по кілька слів або короткими СМС.

12 серпня вранці о 4 годині від Діми прийшла СМС: «Молись за мене. Не дзвони, на зв’язок вийду сам. Люблю тебе!” Потім кожну годину приходили короткі СМС: «Все ок». О 10.40 зв’язок обірвався… Як потім дізналася йшов бій за Вуглегірськ, був поранений комбат, Діма прийняв командування і фактично по завершенню, коли почали відводити техніку їх обстріляли з гранатомета. Діма загинув відразу, поранення в голову…

Мені повідомили вночі, точніше навіть не повідомили, а я витребувала цю інформацію обриваючи телефони всіх, включаючи командира бригади.

13 серпня військкомат офіційно приніс похоронку. Не вірила! Тіла перебували в окупованому на той час Артемівську. Поїхала. Дякую волонтерам і Діми друзям, допомогли дістатися. А далі кошмарний сон: впізнання, особисті речі … ВІН! .. Похорон! І усвідомлення, що далі жити потрібно тільки заради Артема! Син його копія у всьому, характер, звички, і навіть хода. Залишилася пам’ять! Тільки хороша! Він був найкращим»