Дата і місце народження: 17липня 1983р., м.Борислав, Львівська область
ЗПТО: Підбузька філія Меденицького ПТУ-72 (Меденицький аграрно-технологічний професійний коледж)
Професія: Маляр, штукатур та плиточник
Підрозділ: 2-й резервний батальйон, Північне ОТО НГУ
Посада: Кулеметник
Позивний: «Пітбуль»
Дата і місце загибелі: 26 червня 2014, с-ще Мирне, Слов’янський район, Донецька область
Нагороди: орден «За мужність» ІІІ ступеня ( 08.09.2014, посмертно), медаль ВГО “Країна” “За визволення Слов’янська” (посмертно)
Артур Гулик народився 17 липня 1983 році у м. Лісосибірськ Красноярського краю РРФСР, він був старшою дитиною у родині, що переїхала до Сибіру з України.
1989 року батько загинув (внаслідок нападу злочинця по дорозі на роботу) і мати з малим Артуром та двома його молодшими сестричками повернулася на рідну Львівщину до м. Борислава.
Навчався в Бориславській середній школі №5.
Після закінчення дев’ятого класу продовжив навчання в Підбузька філія Меденицького ПТУ-72 (з 01.03.2024 – Меденицький аграрно-технологічний професійний коледж), де опанував професії маляра, штукатура та плиточника.
Захоплювався малюванням та спортом – чудово плавав, виконував складні вправи на гімнастичних снарядах, відвідував секцію футболу. З юності вів здоровий спосіб життя – не курив і не вживав спиртного.
Коли 2005 року померла мати, Артур був змушений не лише заробляти на прожиття собі, а й всіляко допомагати сестрам, за їхніми словами, «няньчив племінниць, морально і матеріально нас підтримував, був нашою опорою, другим батьком».
Працював будівельником у Трускавці, їздив на заробітки до Москви.
У грудні 2013 року, щойно у Києві почалися події Революції Гідності, Артур із товаришами поїхав до столиці, щоб відстоювати європейський вибір та гідне життя рідного народу. Часто телефонував рідним, кілька разів ненадовго приїжджав – і знову повертався на Євромайдан.
Активний учасник подій Революції Гідності, – перебував у складі 5-ї, а потім 2-ї сотні Самооборони Майдану. Був поранений під час останніх лютневих протистоянь – дістав заряд дробу й осколків в лице. Збирався їхати на лікування до Польщі, але почались бойові дії на сході, й Артур добровольцем пішов на фронт у складі сформованого з майданівців резервного батальйону Нацгвардії.
Солдат резерву, кулеметник 2-го відділення 2-го взводу 2-ї роти оперативного призначення, 2-го батальйону оперативного призначення (резервістів) військової частини 3027 Національної гвардії України (в подальшому на базі 1-го та 2-го резервних батальйонів було сформовано 1-й батальйон оперативного призначення НГУ імені Кульчицького).
З червня 2014 брав участь в антитерористичній операції, виконував завдання на блокпосту біля Слов’янська. Він виявив себе як умілий розвідник, відважний і самовідданий боєць, надійний товариш, з яким легко було розділяти і небезпеку бою, і труднощі польового побуту. А потім солдат резерву Гулик здійснив справжній подвиг: на очах у побратимів обстріляв з гранатомета ворожий танк – один із двох, які спробували після сильного мінометного обстрілу розчавити блокпост Нацгвардії під Слов’янськом, у районі селища Мирного.
26 червня 2014, в часі оголошеного «перемир’я», російські терористи здійснили масований, із застосуванням танків та мінометів, штурм блокпоста № 1, що був розташований на північно-західній околиці Слов’янська в районі водойми Рибгоспу, поблизу селища Мирне. Бойовики почали обстріл з боку дамби і дороги, після чого пішли на штурм. У перші хвилини бою було підбито два БТРа десантників 95-ї аеромобільної бригади. В підбитому БТР-80 загинув солдат Ігор Ващук.
Нацгвардійці Артур Гулик з товаришем Олександром намагались врятувати десантника, але він вже помер. Коли відходили від БТРа, поряд влучив снаряд. Артуру перебило судину під ключицею, побратими надали йому першу допомогу, але він втратив свідомість і помер у бліндажі за кілька годин.
Його товариш Олександр Кушнір згадував: «… Вчора загинув мій друг Гулик Артур … останні слова його – братка, зроби щось, я млію…» .
Труну із тілом Артура доправили до Києва, де він «попрощався» з Майданом. Ввечері 29 червня Герой повернувся до рідного міста.
30 червня з добровольцем прощались у Бориславі, в місті було оголошено триденну жалобу. Артурові випала нелегка доля сироти. Але в останню путь 30-річного парубка проводжали натовпи людей, знайомих і незнайомих, спочатку на столичному майдані Незалежності, а потім у рідному Бориславі. Похований Герой на старому кладовищі Трускавця по вул. Дрогобицькій, біля церкви Покрови Пресвятої Богородиці, поряд із могилою матері. В Артура залишилися дві сестри та бабуся.
8 вересня 2014 року — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). У 2014 році рішенням сесії Бориславської міської ради присвоєне звання «Почесний громадянин міста Борислава» (посмертно).
На місці 1-го блокпосту біля с-ща Мирне відкрито меморіальний знак на честь загиблих під час бою 26 червня 2014 року
29 січня 2015 у Бориславі на фасаді будівлі ЗОШ № 5 встановлено пам’ятну дошку загиблому Артуру Гулику, який вчився у цій школі
